Організація онкологічної допомоги в Україні [1]

 

В Україні існує єдина система організації онкологічної служби, яка має республіканську (державну), обласні та периферійні ланки.

У Міністерстві охорони здоров’я України передбачено посаду головного онколога, який очолює організаційні та методичні заходи, що здійснюються в межах країни. Методичне керівництво онкологічною службою України здійснює Інститут Раку АМН України.

В обласних центрах функціонують обласні онкологічні диспансери (в деяких великих містах – міські) – спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади для надання онкологічної допомоги населенню: всього більше 40 закладів, в т.ч. 25 обласних онкологічних диспансерів.

На базі багатьох онкологічних диспансерів працюють кафедри онкології медичних ВУЗів. Кафедри разом із базовими диспансерами реалізують широкомасштабні плани розвитку онкологічної науки і практики, здійснюють підготовку студентів, удосконалюють знання лікарів з питань онкології, забезпечують належний професійний рівень базової установи, впроваджують у практику досягнення онкологічної науки і проводять наукові дослідження.

Окрім Інституту Раку та диспансерів в Україні функціонують інститут медичної радіології ім. С.П.Григорьєва НАМН України (м. Харків), НД інститут експериментальної патології, онкології та радіобіології ім. Р.Є. Кавецького (м. Київ).

Первинною ланкою онкологічної допомоги населенню України є близько 700 онкологічних кабінетів, які організовані в територіальних навчальних закладах. Адміністративно онкологічний кабінет підпорядкований головному лікареві поліклініки, на базі якої він розміщений, методично-онкологічному диспансеру.

Найважливішою функцією онкологічних диспансерів і кабінетів поряд із лікувально-профілактичною роботою є організаційно-методичне керівництво закладами загальнолікувальної мережі щодо діагностики і лікування хворих на передпухлинну патологiю, а також своєчасної діагностики, адекватного лікування та обліку хворих на злоякіснi новоутворення.

 

Структура онкологічної служби в Україні

1.    Організаційно онкологічна служба підпорядкована МОЗ України.

2.    Головним закладом з проблем онкології МОЗ України є На­ціональний інститут раку, який забезпечує науково-методичне керівництво онкологічними закладами, розробляє і впроваджує сучасні методи діагностики онкологічних захворювань і лікуван­ня онкологічних пацієнтів, організації онкологічної допомоги на­селенню.

3.    На базі Національного інституту раку функціонує Націо­нальний канцер-реєстр України, створений згідно з чинними на­казом України “Про створенння Національного канцер-реєстру України” № 10 від 22.01.96 р.

4.    Національний канцер-реєстр включає мережу регіональних реєстрів на базі обласних (міських) онкологічних закладів, які працюють за єдиною інформаційною технологією.

5.    Питання променевої терапії і радіаційної безпеки розробля­ються в Харківському науково-дослідному інституті медичної ра­діології АМН України.

6.    Теоретичні і практичні питання онкологічної допомоги роз­робляють інститути АМН України, зокрема, Інститут нейро­хірургії ім. A. Ромоданова, Інститут урології і нефрології, Ін­ститут оториноларингології ім. А.І. Коломійченка тощо.

7.    Важливу роль в організації протиракової боротьби відігра­ють кафедри і курси онкології медичних ВНЗ України (усього 18).

8.    Існує система надання медичної допомоги та диспансериза­ції пацієнтів, що включає 46 онкологічних закладів у всіх облас­тях України, АР Крим, Києві, Севастополі.

9.    Діагностичні, лікувальні і диспансерні функції виконують також в оглядових кабінетах (жіночих і чоловічих), онкологіч­них відділеннях загальнолікарняних закладів і онкологічних ка­бінетах, організованих у складі поліклінічних відділень міської чи центральної районної лікарні.

 

Організація онкологічної допомоги населенню України:

 Міністерство охорони здоров'я України,

 Науково-дослідний інститут АМН,

 Національний інститут раку МОЗ,

 протиракові центри,

 обласні онкологічні диспансери,

 міські онкологічні диспансери,

 онкологічні відділення при лікарнях,

 онкологічні кабінети в поліклініках,

 оглядові кабінети.

 

Завдання обласних, міських онкологічних диспансерів

1.      Забезпечення в повному обсязі кваліфікованої консульта­тивної і лікарської допомоги онкологічним пацієнтам, що прожи­вають на території обслуговування диспансеру.

2.      Контроль за якістю лікування в лікувально-профілактичних закладах регіону.

3.      Забезпечення диспансерного спостереження за онкохворими.

4.      Організаційно-методичне керівництво і контроль за здій­сненням своєчасної діагностики злоякісних пухлин, вивчення причин пізньої діагностики.

5.      Впровадження в практику сучасних методів діагностики і лікування, аналіз ефективності лікування в усіх лікувально- профілактичних закладах.

6.      Проведення заходів з підвищення рівня онкологічної гра­мотності і настороженості лікарів, середнього медичного персона­лу, особливо в питаннях ранньої діагностики раку.

7.      Постійне спостереження за рівнем захворюваності і смерт­ності населення від злоякісних новоутворень на основі даних канцер-реєстру. Інформування органів охорони здоров’я, визна­чення потреб населення в онкологічній допомозі, виявлення пріо­ритетів в організації протиракової боротьби в регіоні.

8.      Проведення широкої санітарно-освітньої роботи серед усіх верств населення, акцентуючи увагу на перевагах лікування хво­рих на рак на ранніх стадіях.

 

 

Завдання онкологічних кабінетів

1.      Організація протиракових заходів у районі.

2.      Прийом хворих зі злоякісними пухлинами, організація їх госпіталізації.

3.      Здійснення окремих видів лікування за призначенням ліка­рів онкологічних закладів (хіміо- і гормонотерапія).

4.      Розбір задавнених форм захворювань.

5.      Диспансерне спостереження за онкохворими.

6.      Організація обліку онкохворих і своєчасне подання необхід­ної інформації про них в обласні канцер-реєстри.

7.      Санітарно-освітня робота серед населення.

 

 

Облік пацієнтів із злоякісними пухлинами

На кожного пацієнта, якому вперше встановлено діагноз “злоякісна пухлина”, заповнюють “Повідомлення про хворого з уперте в житті встановленим діагнозом раку або іншого злоякіс­ного новоутворення” (ф. № 090/о), яке відсилають у триденний термін з моменту встановлення діагнозу в онкологічний диспан­сер за місцем проживання пацієнта.

В онкологічний диспансер у десятиденний термін надсилають “Виписку з медичної карти стаціонарного хворого із злоякісним но­воутворенням (складається всіма стаціонарами, надсилається до он­кологічного закладу за місцем проживання хворого)” (ф. № 027-1/o).

Основним первинним реєстраційним документом онколо­гічного пацієнта в онкологічному диспансері є “Реєстраційна кар­та хворого із злоякісним новоутворенням” (ф. № 030-6/о), яку за­повнюють на кожного пацієнта, зареєстрованого в онкологічному диспансері (включаючи відомчих пацієнтів).

NB! Пацієнти перебувають на диспансерному спостереженні онкологіч­ного закладу протягом усього життя.

Для стандартизації спеціалізованої онкологічної допомоги населенню України Наказом МОЗ України “Про затвердження протоколів медичної допомоги за спеціальністю “Онкологія” від 17.09.2007 р. № 554 затверджено “Стандарти діагностики і ліку­вання онкологічних хворих”.

 

 

Основні облікові та звітні документи онкологічної служби

·       “Реєстраційна карта хворого на злоякісне новоутворення” (форма № 030-6/о)

·       “Повідомлення про хворого з вперше в житті встановленим діагнозом раку або іншого злоякісного новоутворення“(форма № 090/о);

·       “Виписка із медичної карти стаціонарного хворого на злоякісне новоутворення” (форма № 027-1/о)

·       “Протокол на виявлення у хворого занедбаної форми злоякісного новоутворення” (форма № 027-2/о)

 

 

Клінічні групи [2]

Облік хворих зі злоякісними новоутвореннями ведеться за клінічними (клініко-статистичними) групами

Іа — пацієнти з підозрою на злоякісні захворювання;

Iб — пацієнти з передпухлинними захворюваннями (добро­якісні пухлини, мастопатії, трофічні виразки, хронічний реци­дивний бронхіт);

ІІ — пацієнти із злоякісними пухлинами, які підлягають спе­цифічному лікуванню (променева, хіміотерапія);

IІа —  пацієнти, які підлягають радикальному лікуванню, успіх якого ймовірний (ранні стадії);

ІІІ – пацієнти після радикальних операцій без рецидивів (практично здорові);

ІІІа — отримали лікування в обсязі радикальної технології, без ознак злоякісних новоутворень і тривалих порушень здоров’я;

ІІІб — отримали лікування в обсязі радикальної технології, без ознак злоякісних новоутворень, але з тривалими порушеннями здоров’я;

ІІІв — отримали паліативне лікування, без протипоказань до можливого подальшого спеціального лікування;

ІV – пацієнти із задавненими стадіями, що потребують паліа­тивного чи симптоматичного лікування, внаслідок поширення злоякісних новоутворень, декомпенсованої супутньої патології спеціальне лікування протипоказане.

 

 

Диспансеризація онкологічних хворих

Кожен онкологічний хворий, який взятий на облік, підлягає диспансерному спостереженню. Контроль за хворим здійснюється за формою № 030-6/о (реєстраційна карта хворого на злоякісне новоутворення), куди заносяться паспортні дані, діагноз, клінічна група, стадія захворювання, дати виклику на огляд і помітки про явку до лікаря. До карти обов’язково вписується повний діагноз, що включає основне і супутні захворювання, а також відомості про всі застосовані методи лікування. На основі контрольних карт, виходячи з різних клінічних груп хворих, формується картотека.

 

Диспансеризація онкологічних хворих передбачає не тільки регулярне спостереження за хворими, але й активне проведення лікувально-профілактичних заходів, скерованих на відновлення їх здоров’я. Особливо велике значення вона має у роботі з хворими, що отримали радикальне лікування. Це ІІІ клініко-статистична група хворих вилікованих хірургічним, променевим або комбінованим методом. У випадках виявлення у цих хворих у процесі диспансерного спостереження рецидиву або метастазу пухлини їх знову відносять до ІІ клініко-статистичної групи для поновлення протипухлинного лікування або ж, якщо така можливість є вичерпаною, переводять до IV клініко-статистичної групи диспансерного обліку.

 

Диспансеризацію здійснює районний онколог.

 

Суть диспансеризації:

- своєчасне обстеження хворих, що закінчили лікування з приводу раку

- проведення їм реабілітації та симптоматичної терапії

- нагляд за хворими з інкурабельними пухлинними хворобами

- коригування симптоматичної терапії, що проводиться сімейними лікарями.

 

Періодичність диспансерного нагляду (загальні рекомендації)

- перший огляд хворого призначається через місяць після завершення радикального лікування

- в перший рік обстеження не рідше 1 разу в 3 місяці,

- на протязі 2-3-го років не рідше 1 разу на 6 місяців,

- в подальшому  не рідше 1 разу на рік.

 

Хворі на меланому повинні обстежуватися не рідше одного 1 на три 3 на протязі як мінімум перших 2 років після закінчення лікування.

Деякі онкологічні хвороби потребують пролонгованого лікування на протязі декількох років, наприклад ад’ювантна гормонотерапія раку молочної залози.

 

Основні задачі диспансерного спостереження хворих ІІІ клінічної групи:

1. Рання діагностика рецидивів і метастазів пухлин.

2. Виявлення і корекція розладів після радикального лікування: післяопераційні ускладнення, променеві пошкодження, ускладнення хіміогормонотерапії.

3. Проведення загальноукріплюючих заходів, санаторно-курортне лікування, медична реабілітація.

4. Експертиза тимчасової і стійкої втрати працездатності хворих, їх раціональне працевлаштування, трудова реабілітація хворих.

 

Хворі IV клініко-статичної групи потребують поглибленого обстеження лише за появи у них життєво небезпечних проявів хвороби чи її ускладнень у разі необхідності застосування симптоматичних заходів, що значно покращать якість життя хворого, або будуть сприяти подовженню життя при прийнятній його якості. Якщо ж подовження життя буде супроводжуватися значними стражданнями хворого та його близьких, хворий потребує ефективного знеболення, адекватно седативної терапії, проте поглиблене обстеження є недоцільним. У хворих, що вилікувалися від раку, необхідно застосовувати такі обстеження, які дають максимум інформації про поточний стан хвороби та сприяють максимально своєчасному виявленню прогресії хвороби та початку лікування.

 

 

Національний канцер-реєстр України (НКР) [3]

Канцер-реєстр – це  картотека (комп’ютерна база даних) відомостей про кожний випадок онкологічного захворювання, його перебіг та лікування.

Щорічна публікація узагальнених статистичних даних за результатами діяльності НКР у Бюлетені НКР «Рак в Україні» з розміщенням його на веб-сайті НКР http://www.ncru.inf.ua.

Канцер-реєстр дає змогу отримати як оперативну інформацію, так і формувати поточні (квартальний, піврічний, річний) звіти про стан онкологічної захворюваності населення, проведене лікування хворих, кількість занедбаних випадків злоякісних пухлин, смертність ( до року та загальну) і т.і.

По групі охопленого населення, для якого здійснюється збір інформації, і класам розв’язуваних завдань канцер-реєстри поділяються на лікарняні та популяційні.

Популяційний канцер-реєстр накопичує відомості про всі випадки захворювання на рак на певній території, його дані служать для вивчення епідеміології раку на територіальному рівні.

У лікарняному канцер-реєстрі накопичується інформація про пацієнтів лікувальної установи (наприклад, онкологічного диспансеру). Дані лікарняного канцер-реєстру використовуються для оцінки ефективності видів лікування, проведення клінічних досліджень, аналізу роботи лікувальної установи.

У наш час НКР являє собою мережу територіальних канцер-реєстрів із центральною ланкою у відділенні епідеміології раку з Національним канцер-реєстром Національного інституту раку України. Об’єднана база даних НКР містить більш 3 млн. записів про випадки захворювань раком на території України. Ці дані є основою для моніторингу рівня онкологічної захворюваності і смертності в країні, аналізу діяльності онкологічної служби, проведення наукових досліджень і т.п. Усі персоніфіковані бази даних захищені відповідно до Закону України « Про захист персональних даних».

Діяльність канцер-реєстру:

– здійснює інформаційну і аналітичну підтримку діяльності Національного канцер-реєстру України, науково-методичне керівництво роботою мережі регіональних канцер-реєстрів, виконує оцінку якості онкологічної інформації й дає рекомендації для її поліпшення;

– співробітничає із МОЗ України, Центром медичної статистики МОЗ України з питань організації онкологічної допомоги і поліпшення обліку онкологічних хворих, бере участь у створенні нормативних документів по зазначених питаннях;

– проводить науково-практичні семінари і наради регіональних канцер-реєстрів для обговорення розвитку онкоепідеміологічного процесу в Україні і його адекватного відображення в базі даних Національного канцер-реєстру;

– бере участь у підготовці інформаційних матеріалів для селекторних і апаратних нарад МОЗ України з питань епідеміології раку і організації протиракової боротьби;

– підвищує кваліфікацію працівників регіональних канцер-реєстрів на робочих місцях.

 

 


[1] Медсестринство в онкології: підручник / Л.M. Ковальчук, О.М. Парійчук, І.І. Романишин та ін.; за ред. Л.M. Ковальчука. — К.: ВСВ “М едицина”, 2011. — С. 14-16.

[2] Бондаренко І.М., Завізіон В.Ф. Організація онкологічної служби в Україні. Загальні принципи діагностики та лікування злоякісних пухлин. Посібник для студентів 5-х - 6-х курсів медичних факультетів ВНЗ. - Дніпропетровськ, 2011. - 59 с.

[3] Джерело: http://unci.org.ua/spetsialistam/nacionalnij-kancer-reyestr/